Вже минуло два тижні з моменту завершення археологічної експедиції в мальовничих Маліївцях — місці, яке стало рідним не лише для мене, а й для групи добровольців-старшокурсників, які долучилися до експедиції цьогоріч. Хтось був тут уже вдруге, для когось це була перша зустріч із місцевими краєвидами — але це не має значення. Важливим було те, що нас об’єднувало: щире бажання допомогти у благородній справі не заради вигоди чи примусу, а за покликом серця — за покликом до науки.Для тих, хто вже брав участь у минулорічній експедиції, питання повернення в Маліївці не стояло — було щире прагнення довести розпочате до завершення. Окрім наукового інтересу, ця експедиція подарувала нам незабутні вечори біля вогнища, теплі розмови, нові знайомства та безліч яскравих вражень.
Щиро дякую рідному Історичному факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка — зокрема Віталію Анатолійовичу ГУЦАЛУ та Олександру Львовичу БАЖЕНОВУ — за можливість долучитися до справді надзвичайної ініціативи. Окрема вдячність викладачам за ті знання й досвід, які, без сумніву, стануть у пригоді не раз — як у науковій діяльності, так і в житті загалом. Особлива подяка Оксані Віталіївні ГУЦАЛ, за всебічну підтримку в організації експедиційного побуту та проведенні різноманітних заходів, які робили наше перебування ще цікавішим і змістовнішим. А ще — за її щиру турботу й домашню кухню, яка додавала сил після насичених робочих днів. І звісно за її вірного песика Сема, який став неофіційним талісманом експедиції: то принесе гарний настрій, то просто ляже поруч — і вже якось тепліше на душі).
Також хочемо подякувати пані Анастасії ДОНЕЦЬ, працівникам парку та мешканцям села Маліївці — за щиру підтримку й допомогу. За час, проведений у цьому чудовому куточку Поділля, ми познайомилися з великою кількістю добрих людей.
Та не лише люди стали частиною нашої експедиційної спільноти. Особлива вдячність — Капучінці, чарівній представниці ослячого роду, яка щодня дарувала нам позитив своїми неповторними звуками (хто знає — той зрозуміє). Також нашою «бойовою одиницею» став місцевий пес Сірко, який щиро долучався до кожного походу й робочого дня. На жаль, під час експедиції він потрапив у ДТП і зазнав серйозної травми. Атмосфера в таборі на деякий час наповнилася сумом і тривогою. Але Сірко — справжній боєць, і до завершення експедиції він почав одужувати.
Особисто хочу подякувати кожному студенту-добровольцю за спільну працю, самовідданість та справжню командну підтримку. Ваші імена заслуговують бути почутими:
ПАВЛИНСЬКИЙ Юрій.
БАЖЕНОВ Максим.
ТОПОРОВСЬКА Софія.
КВАПИШ Анатолій.
РАДОМСЬКИЙ Богдан.
МАЗЕЇН Ілля.
І, звісно ж, автор цих рядків — Гринчук ТАРАС.
Звертаюся до всіх колег-студентів: долучайтесь до майбутніх експедицій, друзі! Це не лише безцінний досвід і неймовірні спогади, а й реальний внесок у розвиток української археології та збереження нашої культурної спадщини.
Особисто для мене питання участі в наступних експедиціях не потребує роздумів — я точно повернуся. І буду щиро радий бачити кожного з вас!
