Починаючи з кінця 1980-х років усноісторичні дослідження в Україні стали важливим напрямом, без якого важко уявити сучасну українську історичну науку. Опубліковані праці з усної історії дуже різнопланові й вони вивчаються на історичному факультеті К-ПНУ ім. І. Огієнка в контексті опанування різних навчальних дисциплін. Є й спеціальний освітній компонент для студентів-магістрантів, майбутніх педагогів закладів загальної середньої та фахової передвищої освіти, в процесі вивчення якого вони освоюють теоретичні засади та набувають практичні навики з усної історії.
Проте сьогодні я сам опинився в ролі інтерв’юйованого, оскільки відповідав на запитання про підготовку вчителів історії на історичному факультеті в добу незалежності, підготовлені магістрантом другого курсу Давидом РЕМІШЕВСЬКИМ (виконує кваліфікаційну роботу під керівництвом декана історичного факультету, доцента Анатолія ГЛУШКОВЕЦЬКОГО). Це виявилися доволі детальні та різнобічні питання, які стосувалися змісту навчального процесу, особливостей формування фахівців-істориків. Окремі з них стосувалися використання теорії та навиків усної історії у моїй педагогічній практиці. Я згадав про власні публікації, в яких використовував методи усноісторичного дослідження, а також досвід при написанні кваліфікаційних робіт студентами-істориками. Свого часу випускниця історичного факультету, сьогодні – вчителька історії та правознавства у Дунаєвецькому ліцеї Анастасія НАДВІДНА виконала оригінальну роботу «Усна історія повоєнного дитинства (1944–1953 рр.)». В основу історії дитинства «дітей війни» лягли їхні усноісторичні свідчення. Зазначене дослідження, безперечно, має важливу наукову цінність, оскільки уможливило почути голоси звичайних людей про своє сповнене труднощів дитинство. Сьогодні співпрацюю з випускницею історичного факультету, вчителькою історії Тетяною ВИШНЕВСЬКОЮ (м. Хмельницький), яка разом із учнем працює над проблематикою сучасної російсько-української війни. Майбутня робота має на меті увічнення героїчного подвигу наших захисників.
І хоча зазначений допис появився спонтанно, спричинений сьогоднішнім інтерв’ю, але я адресую його всім сучасникам: створюйте документи про епізоди зі свого життя, про рідних, про воїнів… Вони є важливими для характеристики нашої історії, повсякдення, життєписів… Таким чином ви станете співтворцями написання історії нашої країни.
Фото ілюстративне, з Інтернету.
ОЛЕКСАНДР ФЕДЬКОВ
